МЕТОДИЧНИЙ БЮЛЕТЕНЬ

Роль психолога в школі

Навіщо потрібен психолог в школі?

Робота психолога в школі нерозривно пов'язана з освітнім процесом. Для початківця фахівця школа - хороша можливість придбати цінний досвід роботи з людьми, з дітьми, досвід вирішення всіляких психологічних проблем. Але школа - це величезний соціальний інститут. Психолог працює не тільки з дітьми, а також і з педагогами та батьками. Нерідко в школі працюють декілька фахівців-психологів (психологічна служба), так як поле діяльності психолога досить широке.

Розглянемо основні напрями діяльності психолога в школі:
-Психологічне просвітництво - формування у учнів, вихованців та їхніх батьків (законних представників), у педагогічних працівників і керівників освітніх установ потреби в психологічних знаннях, бажання використовувати їх в інтересах власного розвитку. Створення умов для повноцінного особистісного розвитку і самовизначення учнів, вихованців на кожному віковому етапі, а також у своєчасному попередженні можливих порушень у становленні особистості і розвитку інтелекту;
-Психологічна профілактика - попередження виникнення явищ дезадаптації учнів, вихованців в освітніх установах, розробка конкретних рекомендацій педагогічним працівникам, батькам (законним представникам) з надання за допомоги в питаннях виховання, навчання і розвитку;
-Психологічна діагностика - поглиблене психолого - педагогічне вивчення учнів, вихованців протягом усього періоду навчання, визначення індивідуальних особливостей і схильностей особистості, її потенційних можливостей у процесі навчання і виховання, у професійному самовизначенні, а також виявлення причин і механізмів порушень у навчанні, розвитку, соціальної адаптації.
-Психологічна корекція - активний вплив на процес формування особистості в дитячому віці і збереження її індивідуальності, здійснюване на основі спільної діяльності педагогів - психологів, дефектологів, логопедів, лікарів, соціальних педагогів та інших фахівців. Ця робота включає в себе елементи ігротерапії, арт-терапії ( в залежності від віку дитини). Проведення позакласних заходів (класна година, КВК) також входять до компетенції психолога.
-Консультативна діяльність - надання допомоги учням, вихованцям, їх батькам (законним представникам), педагогічним працівникам та іншим учасникам освітнього процесу в питаннях розвитку, виховання і навчання за допомогою психологічного консультування.
Складання психолого-педагогічної характеристики дитини, яка розкриває розвиток всіх сфер і психічних процесів, здоров'я. Також характеристика дає повну картину сімейного клімату, інтересів дитини і т.д. Консультування в школі грає дуже важливу роль: кожен батько чи педагог має право звернутися до психолога з проблемою, або просити про допомогу щодо дитини.
Школа для дитини є центром освоєння соціуму. Перший досвід міжособистісних відносин, засвоєння знань, і багато чого іншого - все це отримує дитина в школі. Саме тут необхідно виробити єдину лінію роботи і педагогів, і батьків, і психолога. Тільки при взаємному прийнятті рішень, при єдиних цілях, школа може претендувати на звання соціального інституту знань.
Психолог допомагає дитині засвоїти весь цей досвід через освоєння поведінки, і побудова власної позиції, при якій у дитини виробляється усвідомлене сприйняття світу. Багато хто помилково вважають, що психолог займається лише тестуванням, а уроки психології проходять на рівні факультативних занять і не представляють нічого цінного для знань дитини. Головною позицією психолога є створення для дітей умов життєвих систем і вибір цих систем. У дитини, при злагодженій роботі психолога і педагогічного колективу, формуються умови для створення особистісної позиції (усвідомлення власного Я, впевненість, власне думка). Саме психолог виступає тим організаційною ланкою між дітьми та педагогами, яке необхідне для вирішення інтересів і можливостей школярів.
Від успішної роботи психолога залежать умови формування педагогічних завдань. Психолог може виявити причини неуспішності, расторможенности чи агресивності дітей. Потім робота ведеться з батьками учня. Хто краще може розібратися в поведінці дітей, як не їхні батьки? Успішне співробітництво психолога, батьків та вчителів школи часто призводить до потрібних результатів щодо поведінки дитини.
Бувають ситуації, коли дитині необхідна допомога більш вузького фахівця, ніж шкільний психолог. Тоді психолог в школі може рекомендувати іншого фахівця.
Спираючись на дослідження , можна сказати, що у більшості молодших підлітків вже є цілком конкретні уявлення про те, хто такий психолог і що він повинен робити. Але часто ці стереотипні уявлення настільки неадекватні, що краще б їх зовсім не було. Адже змінити вже наявне переконання завжди складніше, ніж сформувати нове. У результаті багато спроб пропаганди психологічних знань серед підлітків виявляються малоефективні, так як будь-яка виходить від психолога або відноситься до нього інформація сприймається підлітками через призму своїх переконань.
Автори наводять такі виявлені ними стереотипні подання про представників професії «Психолог»: 47,5% випробуваних сприймають психолога як лікаря, медичного працівника. Найчастіше такий "лікар" займається в поданні підлітків лікуванням психічних порушень ("психологічний доктор", "Лікує психів", "виліковує людей від неосудних станів", "лікує божевільних "). Деякі підлітки дають недиференційовані відповіді ("доктор", "лікує без ліків", "свій час присвячує хворим"), діяльність психолога як лікаря не є в їхньому розумінні вибірково пов'язаної зі сферою психіки;14%: психолог - це вчений, що займається психікою - "вивчає психологію людини "," вивчає поведінку людей ";10%: психолог як фахівець, який надає будь - яку психологічну допомогу - "приймає, вислуховує і дає поради", "заспокоює людей" і т.п.;
6%: психолог як вчитель - "точно такий самий вчитель, але з іншою освітою", "вчитель по психіці"; 22,5%: уявлення про роботу психолога не сформовані або повністю неадекватні. Ці уявлення зазвичай позитивно ("хороша людина", "казкар здоров'я", "психолог - це круто!") Або негативно ("психолог - це псих") емоційно забарвлені, рідше байдужі ("людина", "знає, у кого які нерви "," перевіряє людини, якщо у нього плоскостопість ").
Ці дані дають зрозуміти, що уявлення про діяльність психологів відсутні менш ніж у 1 / 4 наших піддослідних, у решти певні стереотипи на цей рахунок вже сформовані. Проте вони відносно адекватно відображають суть діяльності практичних психологів лише у 10% піддослідних. Ще 20% сприймають психолога як ученого або вчителя. Звичайно, у багатьох випадках це вірно, але такий психолог - вже не та людина, до якого можна звернутися з особистими проблемами. Майже половина досліджуваних демонструють найбільш поширений стереотип стосовно психолога - вони сприймають його як лікаря, лікуючого людей з психічними відхиленнями. В якості причин, які могли б спонукати звернутися до психолога, ця група піддослідних зазвичай вказує порушення психіки.
Широке поширення неадекватних соціальних стереотипів щодо психологів, на думку авторів, не може не перешкоджати зверненню підлітків до представників цієї спеціальності. А це тягне за собою неефективність роботи психологічної служби в школі. Одним з виходів з цієї ситуації автори бачать у пропаганді психологічних знань серед молодших школярів, підлітків, батьків .

АНКЕТИ ДЛЯ БАТЬКІВ

Начало формы

Конец формы

1. "Зміст і методика виховання школярів у сім'ї"

2. "Батьки, як вихователі"

3. "Чи знаєте ви своїх дітей?"

4. "Як ви забезпечуєте умови для навчання дітей удома?"

5. "Чи достатньо ви цікавитеся своїми дітьми?"

6. Тест «Які ви батьки?»

Анкета № 1
"Зміст і методика виховання школярів у сім'ї"

1. Яким чином ви виховуєте у дітей повагу до старших?

2. Як організовуєте статеве виховання дітей в сім'ї?

3. Чи розповідаєте ви своїм дітям про охорону природи?

4. Чи виховуєте ви у своїх дітей культуру мови і мовлення?

5. Як ви виховуєте у дітей самокритичне і вимогливе ставлення до себе?

6. Яким чином формуєте у дітей єдність переконань і поведінки?

7. Чим ви керуєтесь у вихованні дітей: емоціями чи розумом?

Анкета № 2
"Батьки як вихователі"

1. Як ви розумієте вислів "батьківський обов'язок"?

2. Чи можна вважати благополучною сім'ю, в якій вихованням дітей займається лише хтось один із батьків?

3. Скільки часу протягом тижня ви проводите разом з дитиною?

4. Які традиції вашої сім'ї?

5. Оцініть традиційні взаємини у вашій сім'ї, стосунки між дорослими і дітьми?

6. Як позначається на дітях дефіцит батьківської любові?

7. Чи часто ви спілкуєтеся зі своїми дітьми?

8. Чи зважаєте ви на смаки та уподобання своїх дітей?

9. Як змінюєте ви стиль стосунків із дітьми в міру їх підростання?

10. Чи користуєтесь ви у дітей авторитетом? Як ви утверджуєте свій авторитет?

Анкета №3
"Чи знаєте ви своїх дітей?"

1. Чим особливо цікавиться ваша дитина?

2. Який улюблений предмет вашої дитини?

3. Хто є улюбленим вчителем вашої дитини?

4. Яку останню книгу прочитала ваша дитина?

5. В які ігри любить грати ваша дитина?

6. Де виконує домашні завдання ваша дитина?

7. З ким із учнів з класу дружить ваша дитина?

8. Що знаєте ви про сім'ю її друзів?

9. Де, коли і як проводить свій час разом із друзями ваша дитина після занять у школі?

10. Які клуби, гуртки, секції відвідує ваша дитина?

11. Які телепередачі любить ваша дитина?

12. Як ви можете допомогти своїй дитині у навчанні?

Анкета №4
"Як ви забезпечуєте умови для навчання дітей удома?"

1. Як ви організовуєте процес виконання домашнього завдання своїми дітьми?

2. Чи є у вас у квартирі куток для учня?

3. Як ви контролюєте виконання домашнього завдання своїми дітьми?

4. Чи звертаються до вас діти за допомогою при виконанні домашніх завдань? У чому виявляється ця допомога?

5. Чи є у вашій домашній бібліотеці улюблені книжки ваших дітей?

6. Які журнали, газети ви виписуєте чи купуєте для своєї дитини?

7. З якими труднощами в організації праці учнів ви зустрічаєтесь? Як їх долаєте?

8. Чи аналізуєте ви разом із дитиною причини виникнення у неї труднощів у ЇЇ навчанні? Чи допомагаєте їх долати?

9. Як використовуєте методи заохочення і покарання для стимулювання навчання дітей?

Анкета №5
"Чи достатньо ви цікавитеся своїми дітьми?"

1. Чим цікавиться ваша дитина?

2. В якому віці вона навчилась читати і писати?

3. Якому заняттю надає перевагу?

4. Як часто дитина ставить вам запитання?

5. На які теми любить фантазувати ваша дитина?

6. Чи можете ви навести приклад вирішення вашою дитиною якихось проблем?

7. Чи звертається до вас ваша дитина за допомогою при виконанні завдань та вирішенні проблем?

8. Чи вважаєте Ви, що у вашої дитини є особливі здібності до певного виду діяльності? У чому вони проявляються?

9. Коли саме було виявлено ці здібності?

Тест
«Які ви батьки?»

1. Визначте ті фрази, які ви часто використовуєте в спілкуванні з дітьми.

2. Скільки разів тобі повторювати?

3. Порадь, будь-ласка, як мені вчинити в даній ситуації?

4. Не знаю, що я без тебе робила?

5. І в кого ти такий (а) удався (лась)?

6. Які в тебе чудові друзі!

7. Ну на кого ти схожий (а)?

8. Ти моя опора і помічник (ця).

9. Ну що в тебе за друзі?

10. Про що ти тільки думаєш?

11. Який (а) ти в мене розумний (а)?

12. А як ти вважаєш сину (донько)?

13. У всіх діти як діти, а ти!

14. Який (а) ти в мене кмітливий (а).

Ключ до тесту
«Які ви батьки?»

7 – 8 балів –ви живите з дитиною душа в душу. Вона щиро любить і поважає вас. Ваші стосунки з дитиною позитивно впливають на становлення особистості.
9 – 10 балів –ви непослідовні у взаєминах з дитиною. Вона поважає вас, хоча й не завжди з вами відверта. На її розвиток впливають здебільшого випадкові обставини.
10 – 12 балів –вам необхідно бути уважним у ставленні до дитини. Ви користуєтесь у неї авторитетом, але авторитет не замінить вашої любові. Розвиток дитини залежить від випадку більшою мірою, ніж від вас.
13 балів –ви самі відчуваєте, що чините неправильно. Між вами та дитиною існує недовіра. Поки не пізно, спробуйте приділяти дитині більше уваги, враховувати її запити та інтереси.

Характеристика – офіційний документ, в якому міститься відгук, висновок про чию- небудь трудову й громадську діяльність.

План написання психологічної характеристики

І. Навчальна діяльність.

1 Термін навчання в даній школі

2 Рівень навчальних досягнень, лінія успішності (причини н нерівно­мірності), системність і міцність знань

3 Усвідомлення обов'язків школяра, інтерес до навчання (до яких саме предметів).

4 Ставлення до оцінювання своєї навчальної діяльності педагогами.

5 Самооцінка своїх успіхів у навчанні, її мотивація.

6 Особливості процесів пам'яті, мислення, сприймання, мовлення.

7 Ступінь сформованості вміння вчитися, планувати свою роботу, контролювати себе.

ІІ. Трудова діяльність.

1 Участь у різних видах суспільно корисних заходів

2 Працелюбність

ІІІ. Загальна характеристика.

1 Дисциплінованість.

2 Реакція на зауваження дорослих, емоційна вразливість..

3 Місце у класному колективі (формальне чи неформальне лідерство, позиція «підлеглого» тощо).

4 Ініціативність, співпраця у груповій роботі

IV. Психологічні особливості.

1 Настрій

2 Мобільність, комунікабельність

3. Врівноваженість, стриманість.

V. Рекомендації для вчителів, що надалі працюватимуть з дити­ною.

Схема написання психологічної характеристики учня.

І. Загальні відомості про учня.

1 .Біографічні дані. Прізвище ім'я учня, рік народження Національ­ність.

2 Соціально-побутові умови. Адреса проживання.

3. Склад сім’їі, освіти, місце роботи батьків Допомга сім'ї у на­вчанні та вихованні дитини. Режим роботи і дозвілля учня. Участь його у домашній роботі. Стан здоров'я. Крім загальної характеристики стану здоров'я учня за даними шкільного лікаря обов'язково вказати на сенсо­рні дефекти, якщо такі виявлені.

ІІ. Загальний рівень розвитку учня

1 .Психологічний розвиток учня.

Характеристика його уваги. Особ­ливості сприймання і розуміння навчального матеріалу. Швидкість, точ­ність і міцність запам'ятовування. Характеристика прийомів запам'ятовування. Особливості мислення учня. Рівень оволодіння опера­ціями аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення.

3. Особливості психічної адаптації (повна виражена, помірна, початкова, відсутня)

2 Особливості уяви учня.

Рівень розвитку мови (культура мовлен­ня, багатство активного словника, логічність мислення)

Розвиток вольових якостей (цілеспрямованість, принциповість, ви­тримка тощо).

3. Інтелектуальний розвиток учня, його ерудиція.

Інтерес до пи­тань світогляду моралі науки, техніки, мистецтва, спорту. Наявність провідного інтересу. В яких гуртках і спеціальних дитячих установах пра­цює. Особливості читацьких інтересів учня, їх широта і стійкість. Само­критичність, критичність, гнучкість і логічність мислення.

- Увага - довільна, мимовільна; властивості уваги: зосередженість (спо­стережливість як якість), стійкість обсяг, розподілення, переключення;

- пам'ять -(образна, словесно-логічна, моторна, емоційна), короткочас­на та довготривала;

- мислення - (художній тип - логічний тип, наочно-дійове, наочно-образне, абстрактне); властивості: самостійність, широта, глибина гнуч­кість, швидкість, критичність;

- уява -___________________________________________________________________

- працездатність -__________________________________________________________;

- дрібна моторика -_________________________________________________________

4. Індивідуально - психологічні особливості учня.

Його збудливість енергійність, врівноваженість і емоційна вразливість. Темп роботи і мов­лення учня. Чи легко він переходить від одного виду діяльності до іншо­го.

- тип темпераменту (холеричний, сангвістичний, флегматичний, мела­нхолічний);

- характер -(цілісний, певний протиріч);

теми роботи - швидкий, середній, повільний

якість роботи - хороша, задовільна, незадовільна;

реакція на зовнішні подразники - збуджена, урівноважена, повільна;

включення в роботу та перехід до іншого виду діяльності - швидкий, повільний;

- риси характеру:

ІІІ. Навчальна діяльність учня.

Ставлення учня до занять у школі. Чи є пропуски занять, причини пропусків.

Ставлення учня до оцінки вчителем його успіхів і невдач у навчан­ні Успішність, рівень самооцінки (об'єктивна, завищена, занижена); ставлення до власних успіхів та невдач______________________________________________

8. Емоційно-вольова сфера (наполегливість, цілеспрямованість, рішу­чість, нерішучість). Типові випадки відхилень у поведінці

9. Позиція в колективі: формальний-неформальний лідер, малопопулярний, ізольований, відторгнутий

IV.Громадська активність учня.

Участь у громадському житті класу і школи. Які доручення має і як їх виконує. Дисципліна учня (якщо і порушення, то дати характеристику їх причин) Становище учня у класному колективі (офіційний, чи неофіцій­ний лідер малої групи, не прийнятий у колективі) Участь у суспільно ­корисній праці. Мотиви громадсько корисної і суспільно корисної діяль­ності.

Чи були спроби підвищувати інтерес учня до громадської роботи. Якими шляхами вони здійснювалися. Наслідки цього. Думка про можливі шляхи підвищення громадської активності учня.

Опорні слова для написання характеристики учня

1. Навчання

Сильний учень слабкий учень

навчається зацікавлено навчанням не цікавиться

багато читає читає мало

є навчальні інтереси, що пов'язані з навчальних інтересів не має

орієнтацією на майбутню професію

лагідний упертий

дисциплінований погана дисципліна

Риси, що стосуються ставлення до людей (приклад набору якостей):

любить товариство самітник, мав би бути більш товариський

любить людей не любить людей

колективіст бракує почуття колективізму

легко заводить знайомства важко заводить знайомства

його всі люблять міг би подбати, щоб його більше любили

цікавиться людьми мало цікавиться людьми

мовчазний балакучий

приємний у поводженні з... треба намагатися бути приємним

уміє добре тримати себе можна було б подбати про кращі манери

чемний міг би бути чемнішим

делікатний міг би бути делікатнішим

приємний неприємний

люб'язний грубий

дотепний нудний

цікавий нецікавий

веселий сумний, невеселий

має почуття гумору не вистачає почуття гумору

тактовний міг би бути тактовніший

не любить суперечок має схильність до суперечок

безкомпромісний шукає компромісів

поступливий упертий

відвертий замкнений

щирий нещирий

уважний неуважний

необразливий легко ображається

стриманий невитриманий

спокійно реагує на критику не любить критики

дбає про свою зовнішність міг би більше дбати про зовнішність

добросердий бракує добросердості

завжди об'єктивний несправедливий

схильний до підлеглості любить, командувати

рішучий нерішучий

широка натура дріб'язковий

альтруїст егоїст

оптиміст песиміст

недооцінює себе переоцінює себе

скромний міг би бути скромнішим

ніколи не хвалиться хвастовитий

вірить у свої сили занижує, недооцінює сили

2. Поведінка

Спокійний, впевнений у собі тривожний, невпевнений

скромний, непомітний честолюбний

викликає симпатію не викликає симпатії

атмосфера в сім'ї доброзичлива, тепла

атмосфера конфліктна, недоброзичлива стосунки близькі стосунки відчужені

добре взаєморозуміння з батькам погане взаєморозуміння

обмеження самостійності слабкий контроль

велика самостійність обмеження самостійності

переоцінює, завищує свої можливості

суворий, жорстокий контроль за

поведінкою дитини

Виконуючи самостійну роботу:

• одразу ж береться до справи, працює завжди швидко;

• спочатку намагається зрозуміти завдання, ретельно все обмірко­вує, але потім діє без вагань, швидко;

• дуже довго думає, не може почати виконання завдання, почуває себе невпевнено;

• завжди хвилюється почуває себе неспокійно тому що____________,

• почуває себе завжди спокійно, тому що ____________________.

Найчастіше:

• не розуміє мети роботи;

• не розуміє завдання :

• не знає, як його виконати.

• не вміє контролювати хід своєї робити; не знає, як перевірити ре­зультати:

• не вміє правильно розподілити час.

Дуже цінує допомогу вчителя, товаришів ( так, ні).

Риси характеру: відкритий, товариський, нетовариський, критично нала­штований, кмітливий, емоційно стійкий, емоційно нестійкий, спокійний, самовпевнений, схильний до лідерства, м'який, слухняний поступливий, безтурботний, веселий, життєрадісний, мовчазний, серйозний, совісний.

ПОРАДИ КЛАСНИМ КЕРІВНИКАМ

щодо роботи з учнями, щоб запобігти суїциду

І. Павлов пояснював самогубство втратою «рефлексу мети»: «Рефлекс мети» має велике життєве значення, він є основною нормою життєвої енергії кожного з нас. Життя тільки для того красиве і сильне, хто все життя прагне до недосяжної мети, або з однаковим завзяттям переходить від одній мети до другої. Навпаки, життя перестає прив'язувати до себе, як тільки зникає мета. Звичайно, цілі людського життя безмежні і невичерпні. Трагедія самогубця в тому і полягає, що у нього відбувається найчастіше скороминуче і тільки набагато рідше довготривале затримання, гальмування, як ми, фізіологи, висловлюємось, «рефлексу мети».

Останнім часом просте­жується зростання суїцидальних спроб у шкільному віці. Упродовж останнього десяти­ліття частота суїцидів у підлітків зросла майже втричі. Самовбивства становлять дру­гу за частотою причину смерті в молодості. Статистичні дані свідчать, що найбільша часто­та самогубств спостерігається у віці 15—24 років. Слід зазна­чити, що за останні 30 років суїциди дітей від 5 до 14 років зросли у восьмеро.

Щоб запобігти нещасним випадкам дотримуйтеся таких правил:

1. Налагодьте турботливі стосунки.

Людина потребує доброзичливої підтримки, яку потрібно висловлювати не лише словами, але й невербально.

2. Будьте уважним слухачем. Ви можете надати безцінну допомогу, вислухавши розповідь про почуття цієї людини - що б то не було - печаль, провина, страх чи гнів. Інколи, якщо ви просто мовчки посидьте з нею, це буде доказом вашої зацікавленості й турботи.

3. Не сперечайтеся. Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо ви присутні під час розмови і спробуйте не висловлювати обурення тим, що почули.

4. Запитуйте. Якщо людина думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдуже її хвилювання і хто погоджується обговорити цю заборонену тему, то вона часто почуває полегшення, отримує можливість зрозуміти свої почуття. Не пропонуйте невиправданих утіх.

Діти з презирством ставляться до зауважень на зразок: "Нічого, нічого, у інших такі ж проблеми, як у тебе". Ці фрази лише принижують їх почуття і примушують відчувати себе ще більш непотрібними.

5. Пропонуйте конструктивні підходи Учню потрібно допомогти ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити, що її поглиблює, а також переконати в тому, що він може говорити про почуття без сорому, навіть про такі негативні емоції, як ненависть чи помста.

6. Вселяйте надію. Дуже важливо, якщо ви підкреслите людські можливості й силу, а також те, що кризові стани, звичайно минають, а самогубство безповоротне.

7. Важливість турботи і підтримки.

Заохочуйте дитину, формуйте мотивацію, ставте досяжні цілі, хваліть її за досягнення, надавайте емоційну підтримку.

8. Зверніться за допомогою до спеціалістів, якщо дитина висловлює бажання померти. У суїцидантів звужене поле зору, своєрідна тунельна свідомість. Перше їх прохання - це часто прохання про допомогу. Хорошим помічником може бути священик, сімейний лікар. Не можна недооцінювати допомогу психіатрів чи кваліфікованих психологів.

Фактори ризику щодо скоєння суїциду:

· Бездуховність породжує легковажне ставлення до цінності життя як такого.

· Недостатність батьківської уваги та належного догляду.

· Батьки не опікуються дозвіллям дітей та не беруть до уваги вплив засобів масової інформації.

· Недоброзичлива домашня атмосфера, постійні конфлікти, грубощі, антагонізм членів сім’ї.

· Шкільні перевантаження. Максималізм щодо шкільної успішності.

· Психоемоційні розлади (депресії).

· Систематичні знущання у тій чи іншій формі підвищують ризик самогубства у 7 разів.

· Бажання помститися кривдникам після сварки з батьками, друзями, нещасливе кохання, приниження ровесників тощо.

· Бажання позбутися душевного болю.

Ознаки суїцидальних намірів

1. Попередня спроба самогубства: у багатьох молодих людей, котрі закінчують життя самогубством, була спроба суїциду раніше.

2. Усні загрози: деякі суїциданти досить чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: "Яне можу цього витримати", "Я не хочу більше жити", "Я хочу покінчити із собою". Часто вислови можуть бути замасковані: "Ви не повинні за мене турбуватись", "Яне хочу створювати вам проблеми", "Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду", "Вони дуже скоро пожалкують, коли я їх залишу" тощо. Всі загрози повинні сприйматися серйозно.

3. Зміна в поведінці: наприклад, активні люди можуть стати замкнутими і заглибитись у себе; нерішучі люди можуть здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки.

4. Незвичні покупки: людина може прагнути купити зброю, мотузку та інші речі, які можуть викликати у вас підозру.

5. Відмова від власності: той, хто вирішив здійснити самогубство, може роздавати власні речі.

6. Ознаки депресії: це можуть бути зміни у вживанні їжі, порушення сну, тривожність, неврівноваженість, втрата інтересу до діяльності.

7. Проблеми в школі: пропуски уроків, емоційні вибухи або інша поведінка, не властива даному учню.

8. Теми смерті: бажання закінчити своє життя може проявлятися в малюнках, у поезії, записах у щоденнику і т. п.

9. Раптові (неочікувані) стани ейфорії: людина має щасливий вигляд після тривалого депресивного стану — це означає, що вона відчуває полегшення від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.

10. Інші ознаки: часті інциденти, скарги та фізичний стан організму, гіперактивність, агресивність, неадекватна поведінка з метою привернен­ня уваги або досить тривале переживання горя після втрати когось.

/Files/images/5.gif Поради

соціально-психологічної служби батькам

Якими діти народжуються – ні від кого не залежить,але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання.

Плутарх

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини

Саме вона має виконувати головне завдання – забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законом України «Про освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей ,створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.

Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості.

Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

v Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми

v Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви отримали, спілкуючись з тією чи іншою людиною

v Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

v Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена

v Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася

v Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву

v Важливо щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас

Поради батькам конфліктних дітей

v Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».

v Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.

v Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.

v Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

v У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .

v Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».

v Говоріть стримано, спокійно і м'яко.

v Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.

v Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.

v Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

v Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.

v Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив .

v Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів. Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання, гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі: тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми які проявляють тривожність необхідно :

v Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

v Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;

v Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

v Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

v Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

v Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ;

v Допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність, занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розтотожнення» з носієм гнітючих переживань позбутися власних страхів.

v Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї,до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії .

v Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею власну форму висловлювання претензій.

v Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад щодо особливостей стилю поведінки із сором'язливими, невпевненими дітьми:

v Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

v Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

v Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

v Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв'язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором'язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця книга з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації "вимушеного спілкування" дитина спочатку на стільки соромиться, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам для формуванняв дітей адекватної самооцінки

v Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

v Не перехвалюйте дитини, але і не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

v Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

v Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. Підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

v Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте уголос свої можливості й результати справи.

v Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

/Files/images/6.gif ПОРАДИ БАТЬКАМ

Якщо підліток не бажає вчитися

v Наберіться терпіння. Закінчиться гормональна перебудова, підуть імпульсивність, дратівливість, агресія, дозріє кора головного мозку, легше стане вчитися. Але зупиняйте будь-які прояви неповаги до себе! Не перетворюйтеся в покірливу жертву.

v Продовжуйте любити підлітка, який веде себе зараз так кепсько, всіляко показуйте йому, що ви не махнули на нього рукою, а вірите, що він хороший і здатний на добрі вчинки. Йому не менш важко, ніж вам.

v Як можна частіше говоріть по душах, без погроз і звинувачень. Навіть якщо ви не поділяєте поглядів сина або дочки, вислухайте чужу точку зору.

v Намагайтеся зберігати спокій. Тому, що гарант спокою у відносинах з дитиною - саме ви, доросла людина.

v Щоб підтримати душевну рівновагу, використовуйте прийом "зміна бачення". Не думайте про глобальні катастрофи у перспективі: "стане наркоманом", "піде на панель" ... Розглядайте кожен конкретний день, плюси і мінуси вашого спілкування сьогодні. І обговорюйте їх, зберігаючи повагу до підлітка

Підлітковий вік

v Батькам дітей-підлітків доводиться вчитися "відпускати" своїх дітей, позбуватися від звички керувати їхнім життям. Відомі зарубіжні фахівці по роботі з батьками підлітків, подружжя Байярд рекомендують використовувати програму з трьох кроків, яка допомагає дитині стати більш самостійною та відповідальною.

v

v Перший крок: необхідно скласти повний список того, що зачіпає, турбує Вас у поведінці Вашої дитини. Потрібно написати те, що турбує і зачіпає саме вас, а не сім'ю в цілому або інших людей.

v Другий крок: коли список буде готовий, необхідно виділити те, що має певні наслідки для дитини, але ніяк не впливає на Вас. Припустимо, Вас турбує те, що підліток не хоче вчитися далі в школі, а після 9-го класу планує піти в коледж, а Вам дуже хочеться, щоб він став дипломованим фахівцем і мав вищу освіту. Але це впливає, перш за все, на життя Вашої дитини. Виключайте ці пункти зі свого списку і включайте їх в перелік того, що має турбувати тепер вашу дитину. Але ви можете залишити в списку ті пункти, які мають відношення безпосередньо до Вас. Наприклад, Ваша дитина стала гірше вчитися, скотилася на трійки, хоча раніше була хорошистом. Це, перш за все, її справа, за яку їй доведеться нести відповідальність.

v Але якщо через це Вас викликають до школи, і вам доводиться вислуховувати різні неприємні речі про її навчання та поведінку, то це стосується і Вас теж.

v Третій крок. Тепер у вас є перелік тих вчинків дитини, які впливають на Ваше життя. Ось з ними і треба працювати. Для цього, по-перше, відмовтеся від власної відповідальності за ці пункти. По-друге, виробіть у себе довіру до того, що ваша дитина може сама приймати правильні рішення у всіх цих випадках. Дайте дитині зрозуміти і відчути цю вашу довіру.

Кiлькiсть переглядiв: 264

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.